Село меценатів, винахідників і захисників: Закарпатське Теково не чекає милостині ні від природи, ні від держави (ФОТО)
17-10-2018, 10:34. Розмістив: redaktor
Громада села Теково порівняно недавно «засвітилася» в соцмережах. І відразу привернула увагу влучними дописами – про сільські проблеми, дороги, а головне – про хід вирішення (або невирішення) наболілих питань.Громада готова сама вирішувати проблеми
Фото ілюстрували то упорядкований центр, то прекрасний різдвяний дизайн, то розповідь про успіхи футболістів, яких фінансово підтримує теківська «Єдина спільна громада». Таке ГО в селі – рідкісне явище, а тим більше, коли вона реально працює. Для її життєздатності потрібні дві важливі речі – команда однодумців і можливість профінансувати той чи інший проект. У Текові є і перше, і друге. За потреби місцеві мешканці готові присвятити свій час спільним справам, не перекладаючи всі затрати на відомих односельців Степана й Павла Жупанів. Спочатку заробітчанство за кордоном, потім підприємницька і громадська діяльність дозволили їм підтримати найцікавіші тутешні проекти – будівництво церкви, благоустрій, видання унікальної ілюстрованої книжки «Теково. Село на берегах Тиси».
«Тут є багато активних людей, – розповідає С. Жупан. – А головним поштовхом до створення громади стало незадоволення роботою органів влади в селі. Якось так виходить, що ми обираємо людей для вирішення проблем, а потім робота цих усіх комісій та сесій іде у одному напрямі, а життя в селі – в іншому. Чомусь за рубежем таких розбіжностей нема». Степан Жупан є учасником словацько-українських проектів, у яких співпрацюють відомі громадські діячі, тому європейську практику знає зсередини.
В якийсь момент теківська громада дозріла до того, що треба брати у свої руки вирішення важливих питань. Більшість була готова особисто взяти участь у сільських справах. Йдеться не про суму вкладених грошей, а про принцип: «Кожен вкладає сили й час в упорядкування, і тоді кожна поставлена лавичка чи посаджене деревце знаходяться під його особистою опікою».
Першим пробним каменем єдності громади стало облаштування дорожнього кільця при в’їзді в Теково. Адже це «фасад» села, звідси починається перше враження про нього. Щоб почистити й побілити бордюри, викосити траву, треба було небагато – просто взяти інструменти й почати робити. Довелося вивезти шість тракторів сміття й трави. Невдовзі в’їзд у село набув сучасного європейського вигляду (про дорожнє полотно поки що не говоримо).
Наступний крок – облаштування центру, який роками перетворювався в занедбану територію – сміття, чагарники, старі високі смереки… Все це вимагало дбайливих рук. Літописець села Іван Біланчук ретельно нотував участь сільчан, які зробили найбільший внесок в його облаштування. І це довгий перелік.
Ініціатива теківчан, фінансовий внесок братів Жупанів практично за кілька років змінили обличчя села. Поставили комфортні, захищені від дощу павільйони автозупинок, дорожні попереджувальні знаки, привезені з Угорщини, облаштували справжній фонтан перед вікнами сільради.
Відчула активність громади й теківська школа. Все, що останнім часом зробили на її території, вважає директор Вікторія Чейпеш, – заслуга батьків та «Єдиної спільної громади». Мова про упорядкування подвір’я, організацію харчування дітей у сільському кафе, оскільки ЗОШ не має їдальні. У переліку досягнень – і підтримка дитячої футбольної команди, для якої закупили форму. На шкільному стадіоні встановили ворота та придбали сітку для них. Завдяки ініціативі С. Жупана кращі випускники отримують грошові винагороди. Щороку для учнів організовують екскурсії у Львів та інші цікаві місця.
На жаль, каже В. Чейпеш, після паводка здали лише першу чергу нової школи, а корпуси для їдальні й спортзалу так і залишилися недобудованими. Але тут уже самі зусилля громади проблему не вирішать. Потрібна участь держави, депутатів сільради.
Чому ГО легше, ніж сільраді?
Справді, адже в селі є орган місцевого самоврядування, який утритмується за кошти платників податків. Голова Текова Микола Пенцкофер вітає ініціативи громади, але спільні проекти, за його словами, навряд чи можливі. Як правило, каже, офіційна влада мусить дотримуватися жорстких рамок. Скажімо, будівництво фонтана відбувалося виключно за участі громади, оскільки він змонтований на території, яка належить споживчій кооперації. Щоб цю справу зробила сільрада, потрібно не тільки безліч дозвільних документів, а й прийняти ділянку на баланс. Але кооператори проти передачі землі.
Непросто даються всі держпроекти, зізнається голова. Ось уже не перший рік ремонт центральної дороги відкладається через відсутність підрядника. Конкурс учергове не відбувається, оскільки для цього потрібні два учасники, а їх нема. Заробити 52 мільйони, виділені на цю транспортну артерію, ніхто не хоче.
Простіше складаються справи з комунальними шляхами. Місцеві АЗС приносять сільраді приблизно 2 млн грн на рік. Більша частина йде на ремонт сільських комунальних доріг і асфальтове покриття поступово з’являється навіть на периферійних. Завдяки знову-таки підтримці теківської ГО вдалося отримати 600 тис. гривень на облаштування дороги в село Гудя, яке теж підпорядковане цій сільраді.
Ще один амбіційний проект – стадіон зі штучним покриттям. Уже є й кошти, але все впирається у вибір підрядника. Громада має знати, хто буде виконувати роботу, каже Степан Жупан, – чи має він досвід, необхідну техніку тощо. Якщо ж потенційний партнер нічого цього не має, то зрозуміло, що найматиме іншу фірму, а сам забере відсотки за «посередництво».
Один із найактивніших учасників громади є місцевий учитель Іван Галушка. Він приїхав сюди понад 30 років тому з Івано-Франківщини, одружився на теківчанці й зараз долучається до всіх ініціатив. Іван Степанович згадує традиції свого села. Коли хтось будувався, господарі скликали толоку, тобто запрошували односельчан, які разом допомагали поставити фундамент і звести хату. Буквально за день піднімали стіни, потім ставили перекриття, дах і вже за кілька – своя хата готова, причому без жодної копійки за роботу. На толоку кожен намагався прийти, відклавши свої справи. Адже іншим разом допоможуть йому. Це прекрасна традиція, каже І. Галушка. Спільна робота приносить результат.
Екскурс в історію
І тут саме час переходити до історичних подій у Текові, які пояснюють здатність місцевих мешканців мобілізуватися. Адже їм власними силами доводилося будувати й перебудовувати село.
Теково переживало історичні й природні катаклізми та вистояло завдяки талановитим жителям – династіям художників, винахідників, підприємців… Тутешні люди не збираються покидати свою країну. Інакше для чого ставити фонтан, наводити порядок, обкошувати узбіччя, будувати стадіон, церкву, своїм коштом фінансувати проект державної дороги, яка проходить через село?
Так, теківці зараз шукають роботу де вигідніше, тобто в країнах ЄС і поза ними. Але вони їдуть по світах, щоб повернутися і зробити лад у своєму селі, яке упродовж сотень років стихія стирала з лиця землі.
Щодо історії, то цю частину розповідати найлегше. Справа в тому, що її описав талановитий дослідник Іван Біланчук.
Отже, в різні історичні епохи тут жили кельти, фракійці, карпи, вандали. Потім слов’яни, угорці… Село, яке ми зараз називаємо Теково, існувало вже в тринадцятому столітті. Упродовж усієї історії воно мало непрості стосунки з Тисою – річкою біля якої появилося перше поселення. Внаслідок примхливого характеру річки мешканцям не було й нема спокою. Перше переселення відбулося 600 років тому, потім – 400, і, нарешті, в 1840 році, під час якого теківці власними силами переправили на протилежний берег Тиси дерев’яну греко-католицьку церкву. Пам’ять про старе село зберігається й досі, через 180 років. Більшість місцевих може показати, де колись були їхні садиби. Отож сама стихія примушувала громаду бути мобілізованою, спільно вирішувати важливі питання.
Через Теково пройшли найжорстокіші міжфеодальні й міжрелігійні війни. Сільчани брали участь у більшості з них і, звичайно, підтримували відомі повстання під проводом Юрія Довжі, Ференці Ракоці ІІ. У 1717 році село завойовували кримські татари. Пізніші війни також відбувалися за участі теківчан. Їх мобілізували на Першу світову, під час Другої світової мусили воювати по обидва боки фронтів. У 1980-х були відряджені на війну в далекий Афганістан. В останні роки молоді воїни з Текова захищали країну на східному кордоні.
Особливу роль відіграли найактивніші жителі, які зробили практичний внесок в життя села. Унікальним майстром був коваль Павло Дудаш, чия робота користувалася успіхом. У роки Другої світової його запідозрили в антиугорських настроях і разом із сином забрали в Німеччину. Додому він повернувся сам, тому що сина закатували до смерті.
Відомими шевцями були Мендел Вайс і Елек Нодь, яким майстерність дозволила досягти поважного статусу. Під керівництвом першого тут працювали млин і олійниця. Був у селі й млин унікальної конструкції, який працював на річковій течії. За ніч давав 4 мішки зерна, зате енергія була безкоштовною.
Неперевершеними знавцями обробки каменю були теківчани Йосип Долокупіло та Герман Сеппі, італійці за національністю. Вони одружилися з місцевими дівчатами й організували роботу на каменеломні. Виготовленою ними бруківкою вимостили центральні вулиці Севлюша та інших міст Закарпаття.
Не забувають у Текові й унікальну династію винахідників – родину Біров. Інженер Кароль Біров потрапив сюди з угорського міста Сентеш. Тут одружився з Ленкою Олаг, придбав молотарку і млин, прилаштував їх до парової машини. Усі діти успадкували любов до раціоналізаторства, проте найталановитішим виявився син Корчі, який створив власний саморобний гелікоптер! Було це в 1967-му, брати навіть здійснили кілька польотів. А потім приїхали на «Волзі» «люди в чорному» й примусили демонтувати це чудо техніки.
Унікальним був теківчанин Іван Попович. Він повернувся із заробітків у США, інвестував гроші в підприємства села, а крім того, почав розводити коней фрізької породи. Його діяльність тривала до приходу радянської влади. Коней і все майно «колективізували», а кращого жеребця забрали в Москву на кінний завод для покращення породи.
І, врешті, сучасне Теково теж щедре на підприємливих людей. Коли почався фермерський рух, тут зареєстрували більше фермерів, ніж по всій області. Теківчанка Юлія Пелешкей очолила їх асоціацію. У селі з такою історією не могла не виникнути команда однодумців, здатних заробляти не лише для особистих потреб, а й для всієї громади.
Василь ГОРВАТ, НЗ
Повернутися назад