Головна > Хустщина / Суспільство > Хустська школа, в якій лікували поранених та зошит часів одноденної незалежності

Хустська школа, в якій лікували поранених та зошит часів одноденної незалежності

6-03-2019, 10:09. Розмістив: redaktor

Історія, яку розповідають кілька фото зі шкільного музею старої гімназії в Хусті – столиці Карпатської України
Чи знаєте ви, що незалежність не обов’язково проголошують на площі або в історичній помпезній будівлі з колонами? Буває й так, що її проголошують у шкільному спортзалі. Саме так було з проголошенням незалежності Карпатської України — у буремному березні 1939 року, 15 числа. Тоді до Хуста, у реальну гімназію, яка, можна сказати, щойно (усього чотири роки тому) почала діяти у місті, з’їхалися делегати з регіонів Закарпаття на Сойм Карпатської України. Планувалося спеціальне засідання, на якому мали проголосити незалежність, тобто державний суверенітет нового державного утворення — Карпатської України, а ще — ухвалити конституційний закон, обрати президента держави та затвердити уряд, пише Укрінформ.
ПРЕЗИДЕНТ, ОБРАНИЙ У СПОРТЗАЛІ

У провінційному Хусті (який ні до, ні після того не був столицею) для Сойму не знайшлося приміщення, окрім як спортивного залу отої реальної гімназії.

Його “оформили” під зал засідань: там зробили трибуну — для перших осіб держави, розставили стільці — для 32 делегатів та лавиці — для усіх тих, хто бажав бути присутнім на цій події

Меморіальна дошка на будинку, де мешкав Августин Волошин

За свідченнями очевидців, місця усім не вистачило — чимало людей стояло ще й знадвору, очікуючи доленосних рішень із того засідання. А вони були саме такими, бо незалежність проголосили (і на політичній карті світу з’явилася нова держава Карпатська Україна), а президента обрали — ним став Августин Волошин. І це відбувалося під час сумнозвісних подій на Красному полі — там ішли бої з угорською армією, що наступала на Хуст. Бої велися саме для того, аби якомога довше протриматися й проголосити незалежність до окупації угорцями столиці Карпатської України Хуста.
ОСЬ ЦІ ЛАВКИ, СТІЛЬЦІ, АЛЕ НАЙЦІКАВІШЕ — ЗОШИТИ
Ми побували у цьому історичному спортзалі — там, каже вчитель історії Олена Алексик, керівник музею школи, досі зберігаються автентичні лавиці тих часів: як їх завезли за чехів, так вони і служать досі учням, які хочуть присісти — перепочити чи переодягнутися під час уроку фізкультури. Ну а в той день саме на них ставали попід стінами ті, хто хотів більше бачити або ж навіть зробити історичне фото (знаємо ж бо, що проголошення Карпатської України висвітлювали європейські та навіть американські газети, які делегували сюди репортерів). Уже згодом у шкільному музеї ми бачимо стілець — також типовий того часу, на якому могли сидіти делегати того з’їзду.

Але найцікавіше, – каже Олена Алексик, – це знайдені не так давно учнівські зошити тих часів.
Їх знайшли випадково. До 70-ї річниці в школу до Хуста приїздив тодішній президент України Віктор Ющенко — тому в історичному спортзалі нагально робили ремонт. Зірвали старі панелі, а за ними виявили три зошити, записи із занять у яких датовані 1938 та 1939 роками. Це “Русский школьний зошит” Василя Сливки, домашній зошит Анни Сливки та словник з німецької мови Віктора Павлова.

– Це оригінальні зошити — вони не спеціально писалися чи відбиралися для музею, відтак, ще цікавіші — бо живі, – каже вчителька.
ШКОЛА, В ЯКІЙ ЛІКУВАЛИ ПОРАНЕНИХ
З її слів, за ними маємо можливість підтвердити ті факти, що з часу, як до Хуста переїхав з Ужгорода уряд Карпатської України, ця школа використовувалася не для навчальних потреб.

– Зі шкільних документів знаємо, що після листопада 1938 року (у грудні 1938-го, а потім у січні, лютому та березні 1939-го) навчання в класах велося епізодично. Постійно навчався тільки випускний 8 клас — їм надавали якісь окремі приміщення в школі, – каже Олена. – Втім, де саме займалися діти, не відомо. Знаємо зі старих фото, що на першому поверсі розташовувалося щось на кшталт військового госпіталю — там є туалети, душ, тож там тримали поранених, там працювали медсестри.

Зі шкільних документів так званих “годичных отчетов” той факт, що уряд Карпатської України використовував школу для своїх потреб, можемо підтвердити, бо за 1938/39 навчальний рік “годичный отчет” не видавався, а вже у 1941 році є запис, де йдеться про те, що з кінця 1938 року до середини 1939 школа не працювала, – як причина цього вказується, що школа використовувалася для урядів, які були переведені до Хуста з Ужгорода. Угорці навіть гордують назвати ці “уряди”, принципово не згадують назву Карпатської України!
Ну а в учнівському зошиті про це говорять дати: домашню роботу Василь Сливка з четвертого класу виконує 29 жовтня 1938 року, а наступну йому задають вже аж 2 червня 1939-го.

УГОРЦІ В ДОКУМЕНТАХ НАВІТЬ НЕ ЗГАДУЮТЬ, ЯК НАЗИВАВСЯ ТОЙ “ІНШИЙ УРЯД”
Цікаві ці записи не тільки датами – а й тим, як за цими датами можна прослідкувати кардинальний відхід від викладання українською.

У зошиті Олени Сливки, також четвертокласниці, 22 лютого 1939 року є шкільна праця. А вже 27 квітня 1939 року в дітей повним ходом пішла “школьная работа” – тобто, мову навчання змінили швидко і радикально — на російську.

– Угорці у викладанні у місцевих школах часто спиралися на білих емігрантів, інтелігентів, які підбиралися для цього, їх толерували – каже Олена Алексик.
КОЛИ ІНОЗЕМНЕ СЛОВО ПЕРЕКЛАДАЛИ ОДРАЗУ ДВОМА ІНШИМИ — ТЕЖ ІНОЗЕМНИМИ

Ще краще “мовна політика” після окупації Карпатської України прослідковується у словнику з німецької мови Віктора Павлова.

– У записах, датованих 1938 роком, бачимо німецькі слова — в один рядок і напроти — переклад на українську, – показує вчителька. – Далі вже переклад робиться виключно на російську — це триває, як видно із записів, до середини 1940-го року.

А вже далі діти записують переклад двома мовами — російською та угорською. Тобто, одразу можна сказати, що з окупацією угорцями Карпатської України в гімназії змінилася мова викладання.

Угорці толерували російську, але не допускали навіть згадки про українську, – каже історик.
Власне, дивні відчуття від цих зошитів — начебто й не надважлива державна грамота, але чіпляє те, як на дітях одразу відбилася реакція офіційної влади, яка змінила українську владу на цій території. Вражає, наскільки швидко це відбувалося, без особливих обговорень і рішень якихось там міжнародних комісій — як цього вимагають зараз, стаючи на захист права вчитися рідною мовою. А найбільше — вчить нас, сучасників, що свою державу й мову, свою ідентичність треба боронити. Аби потім не писати в словниках переклад з іноземної одразу двома іншими — і також іноземними, нерідними мовами.

Тетяна Когутич, Ужгород-Хуст Фото автора та Сергія Гудака

Повернутися назад